Лікарські препарати на основі фенхеля широко застосовуються як в народній, так і в офіційній медицині. Його плоди надзвичайно багаті ефірними маслами, зміст яких доходить до 6%, білковими сполуками (до 20%), цукрами і жирними оліями (5 і 18% відповідно). Масла фенхеля містять анісову кислоту, анетол, фенхол, анісовий кетон і анісовий альдегід, метілхавікол, лімонен, фелландрен, дипентен і пінен.

Анісова кислота має антисептичні властивості.

Анетол володіє спазмолітичними властивостями і здатністю викликати відходження газів, стимулює слизову кишечника і слизову дихальної системи, викликаючи м'який відхаркувальний і антимікробний вплив.

Фенхоли пригнічують активність багатьох мікроорганізмів, обмежено застосовуються як розчинники і компоненти штучних ефірних масел.

Анісовий альдегід застосовують як запашна речовина в парфумерії, ароматизатор харчових есенцій і в синтезі деяких лікарських препаратів (білітраст, бетазін).

Метілхавікол має відмінні анальгезуючі, седативні, антизастійні та дезинфікуючі властивості.

Лимонен, фелландрен, дипентен і пінен входять до складу ефірних масел і впливають на слизові шлунково-кишкового тракту і дихальної системи, викликаючи посилення секреції, і проявляють антимікробну дію.

Такий склад дозволяє використовувати фенхель у терапії спазмів шлунково-кишкового тракту, в якості вітрогонного засобу при метеоризмі та здутті живота, а також при диспепсії.

Крім цього його можна застосовувати для лікування захворювань дихальних шляхів і для посилення лактації в період грудного вигодовування. Фенхель може застосовуватися як сам по собі, так і в складі лікарських зборів (грудних, жовчогінних, заспокійливих і ін.).

Фенхель не рекомендується вживати без призначення лікаря вагітним і годуючим жінкам. Крім того, можлива індивідуальна непереносимість його компонентів.

Дія анісу визначається вмістом у плодах рослини ефірного масла. Воно має протизапальну та спазмолітичну властивостями. Рослину застосовують як відхаркувальний, знеболюючого, дезінфекційного, потогінний і жарознижуючий засіб. Воно покращує секреторну функцію дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту, перистальтику кишечника, збуджує апетит, посилює дію антибіотиків, знімає депресію, полегшує головний біль, усуває симптоми тахікардії, покращує роботу нирок, розчиняє камені в нирках, а також у сечовому міхурі та стимулює сексуальну активність. Запах анісової олії не переносять комахи, тому його використовують проти комарів, мух і клопів.

У рідкісних випадках аніс може спровокувати шкірну алергію. Строго протипоказано його використання при хронічних захворюваннях ШКТ, вагітності та виразкових хворобах шлунка та дванадцятипалої кишки. Первинне застосування необхідно починати з малих доз. При гарній переносимості (відсутність головного болю, нудоти та ін) на наступний день дозволено вживання робочої дозування.

Корінь солодки має яскраво виражені лікувальні властивості, народні лікарі і представники офіційної медицини використовують його як відхаркувальний і послаблюючий засіб. Прийом відварів і настоянок на основі солодки допомагає при бронхіті, запаленні легенів, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, знімає хронічну втому, перешкоджає швидкій втомі, відновлює роботу нервової системи. Нерідко солодку використовують при вовчаку, екземі, запаленні легенів, низькому тиску, ревматичному артриті, тонзиліті, захворюваннях печінки і кропивниці.

Корінь солодки містить до 23% сапоніна гліциризину, що представляє собою суміш калієвої і кальцієвої солей глицирризинової кислоти. Крім цього міститься 27 флавоноїдів, в тому числі ліквірітін, рамноліквірітін, рамноізоліквірітін, ліквідувати-рітозід, изокверцитрин, рутин, сапонаретін, лікурозід, уралозід, астрагалін, гліцерин, нікітіфлорін, ізоглаброзід, неоліквірітін і ін .; стерини, аспарагін, вільна гліцірретіновая кислота; кумарини - гері-нарин і умбелліферон; 10-30 мг % вітаміну С та інші сполуки.

Гліціррізінова і гліцірретінова кислоти володіють гормоноподібних дією, регулюючи водно-сольовий обмін: затримують іони натрію і підвищують виділення через нирки іонів калію. При тривалому застосуванні препарати солодки можуть порушити електролітно-водний баланс і привести до утворення набряків. Однак на відміну від кортикостероїдів солодка не пригнічує функцію кори надниркових залоз, а, навпаки, стимулює вироблення власних гормонів.

Гліцирризин має відхаркувальну, протизапальну, спазмолітичну, сечогінну і послаблюючу дію.

Флавоноїди солодки характеризуються сечогінною, спазмолітичною, холинолітичною, слабкою антигістамінною дією і противиразковою активністю.

Лікарський засіб на основі солодки не рекомендують приймати тим, хто страждає від гіпертензії, набряків і аритмії, воно підвищує артеріальний тиск, перешкоджає виходу з організму рідини і послаблює лібідо. У разі, якщо подібних порушень в роботі організму немає, солодка надасть цілющу дію, але дуже старатися з її вживанням все ж не варто, оскільки можливі побічні дії у вигляді запаморочення, нудоти, проблем з суглобами і сильної набряклості в області рук і обличчя.

Рослина має протизапальну, знеболюючу, кровоспинну, бактерицидну, протиалергічну і снодійну дію. Препарати на основі подорожника корисні при очних хворобах, головному болі, цукровому діабеті, порушенні обміну речовин, анемії, неврастенії, аритмії, серцевої недостатності, хворобах жовчного міхура.

Подорожник покращує апетит, комплексно діє на роботу системи травлення, стимулює вироблення шлункового соку. Корисний він при хронічних гастритах, колітах, метеоризмі, виразці шлунка. Відзначено високу ефективність при лікуванні злоякісних новоутворень, лімфогранулематоз і лейкозів.

У листі подорожника міститься каротин, вітаміни С і К, лимонна кислота, фітонциди, ферменти, глікозид аукубін, гіркі і дубильні речовини.

Фітонциди (від грец. Φυτóν - «рослина» і лат. Caedo - «вбиваю») - утворені рослинами біологічно активні речовини, що вбивають або пригнічують ріст і розвиток бактерій, мікроскопічних грибів, найпростіших.

Акубутін ірідоїдний глікозид. Виконує роль "оборонної" сполуки. Акубутін і продукти його розпаду мають сильно виражену протизапальну дію.

Дубильні речовини осаджують білки тканинних клітин, тому мають в’яжучу чи подразнюючу дію на слизову шлунково-кишкового тракту в залежності від концентрації у розчині. Осаджений шар білка є у деякій мірі є захисним механізмом від сторонніх подразників. Так перистальтика, якщо вона була посилена, сповільнюється.

Відвари з листя використовують при лікуванні бронхітів й інших захворювань легеневої системи. Водний настій листя при прийомі всередину тонізує, а спиртовий - знижує артеріальний тиск і володіє яскраво вираженою седативною дією.

Відвар насіння відомий як обволакуючий і пом'якшувальний засіб при запорах, геморої, запальних процесах шлунку і кишечника.

Не рекомендується застосовувати подорожник всередину людям з підвищеною кислотністю шлунка і схильністю до тромбоутворення.

Чебрець має дезінфікуючі і відхаркувальні властивості, а тому засіб застосовують при хворобах верхніх дихальних шляхів, при будь-якому вигляді кашлі, при хронічному бронхіті, запаленні легенів, бронхіальній астмі, при коклюші. Особливо ефективний чебрець, коли процес починає затихати.

Чебрець містить органічні кислоти, камедь, флавоноїди, каротин, дубильні речовини, смоли, великий набір вітамінів (у тому числі C і B), тимол і цимол.

Камедь – високомолекулярний вуглевод, який є головним компонентом ексудатів (соків, випотів), що виділяються рослинами при механічних пошкодженнях кори або захворюваннях. Камедь знижує рівень холестерину в крові, сприяє зниженню апетиту, має послаблюючу дію, виводить з організму токсини.

Флавоноїди не здатні синтезуватися тваринами. В даний час вважається, що флавоноїди (поряд з іншими рослинними фенолами) є незамінними компонентами їжі ссавців. В організмі ссавців флавоноїди здатні змінювати активність багатьох ферментів обміну речовин.

Тимол часто використовується як протиглисний засіб при лікуванні анкилостомидоза, трихоцефальозу та деяких ін. гельмінтозів; як антисептичний засіб для дезінфекції порожнини рота, зіва, носоглотки.

Ццимол сильний, натуральний ароматизатор.

Діючою речовиною чебрецю є тимол. При передозуванні тимол може спровокувати гіперфункцію щитовидної залози. Також не слід приймати чебрець вагітним жінкам. А також тим, хто страждає хворобами нирок, виразковими хворобами дванадцятипалої кишки і шлунка.

Ефірне масло листя евкаліпта є потужним засобом від цілого ряду захворювань. Крім олії в листі присутня величезна кількість фітонцидів, дубильних і смолистих речовин, також надають позитивний вплив на здоров'я. Такий склад зумовлює широкий спектр застосування евкаліпта в медицині, як у народній, так і в офіційній.

Він використовується для лікування захворювань органів дихання як протимікробний, відхаркувальний і болетамувальний засіб, з допомогою препаратів на основі евкаліпта лікують як банальні ГРВІ, так і складні ангіни, тонзиліти, бронхіти, пневмонію і туберкульоз. Евкаліпт з успіхом застосовують для боротьби зі стійкими патогенними мікроорганізмами – стафілококами, стрептококами і т. п.

Він також здатний надавати допомогу при гарячкових станах і використовується для їх профілактики. Бактерицидну, антисептичну і дезинфікуючу дію препаратів на основі евкаліпта застосовується в лікуванні гінекологічних захворювань (аднекситів, ендометріозу), а також флегмон, виразок, абсцесів і запальних процесів нирок і сечовивідних шляхів.

Крім цих властивостей лікарські засоби на основі листя евкаліпта володіють імуномодулюючою дією, вони зміцнюють природний захист організму і борються з вірусами (герпес, фурункульозом, грип тощо). У народній медицині евкаліпт застосовують для боротьби з кишковими паразитами і педикульозом.

А мазі з евкаліптом є хорошим засобом при артритах, артрозах, остеохондрозах та інших хворобах суглобів і опорно-рухового апарату. Ну і, звичайно, незамінний евкаліпт для профілактики інфекцій, що передаються повітряно-крапельним шляхом. Вдихання летких речовин евкаліптової олії здатне запобігти зараженню навіть у розпал епідемії.

Протипоказанням до застосування препаратів на основі евкаліпта є індивідуальна непереносимість компонентів і вік до 1 року. Дітям від 1 до 3 років застосовувати лікарські засоби з евкаліптом слід тільки за призначенням та під контролем лікаря. Побічні дії зустрічаються рідко, проте при першому застосуванні евкаліпта слід дотримуватися обережності.

Люцерна дуже корисна рослина і досить активно використовується в домашньому і медичному лікуванні. Перерахувати всі захворювання, при яких цей лікарський засіб може бути корисним, практично неможливо. Він нормалізує дію кишечника, стан кровоносної системи, посилює лактацію, знижує рівень холестерину і рівень цукру в крові. Також цю рослину використовують для профілактики цілого ряду захворювань: недокрів'я, онкологічних захворювань, виснаження, для зміцнення кісток, при захворюванні нирок, селезінки, при фізичної слабкості.

У люцерні міститься вісім амінокислот, велика кількість вітамінів А, К, В6, Е, Д, кальцію і фосфору.

Особливо корисні препарати з люцерни для вагітних і годуючих, так як вапняні речовини, що входять до її складу, допомагають формувати кістки плода і відновлювати баланс кальцію у матері. Люцерна має алкалоїдну дію, яка допомагає нейтралізувати шлункову кислоту. Можна перерахувати ще безліч захворювань, при яких може допомогти ця невибаглива рослина.

Протипоказанням до застосування люцерни є захворювання з підвищення згортання крові, а також при аутоімунних захворюваннях потрібна консультація лікаря, так як препарати люцерни застосовувати небажано.

Завдяки високому вмісту цукру і здатності зменшувати запиленість комбікорми, меляса часто застосовується в годівлі коней. Для коней це високо енергетичний і легко засвоюється корм. Меляса добре поїдається і вибагливими тваринами. Вона є важливою складовою у багатьох готових кормах та кормових добавках для коней.

Високий вміст мінеральних речовин, насамперед натрію, робить важливий внесок у забезпечення тварин.

Таблиця 6. Поживність меляси для коней (на кг сухої речовини)

Джерело: Кормові таблиці для коней, DLG (1995)

Масло чорного кмину є ефективним лікувальним речовиною. Його корисні властивості обумовлені унікальним складом: олеїнова, лінолева, пальмітинова, міристинова, стеаринова та петрозеліновая кислоти, залізо, кальцій, цинк, фосфор, мідь, бета-каротин, вітамін Е та ін

Олія з насіння цієї рослини:

• має сечогінну, жовчогінну і послаблюючу дію;
• підвищуючи перистальтику кишечника, налагоджує роботу шлунково-кишкового тракту;
• підвищує апетит;
• зменшує ймовірність прояви дисбактеріозу;
• сприяє усуненню запальних процесів;
• допомагає позбутися від глистів;
• активно бере участь в роздробленні каменів в сечовому міхурі і нирках;
• стабілізує менструальний цикл;
• запобігає передчасне облисіння і посивіння, покращує ріст волосся.

Кминне масло ефективно при лікуванні судинних захворювань, зокрема, при атеросклерозі судин головного мозку. Знижує холестерин в крові, відновлює обмінні процеси в організмі. Регулярне застосування масла чорного кмину сприяє зниженню в крові вмісту цукру, що важливо при лікуванні діабету.

Вживання олії чорного кмину приносить відчутну користь організму, відновлюючи його захисні властивості. Входячи до складу комплексного лікування, воно сприяє позбавленню від атеросклерозу, артеріальної гіпертонії, ішемічної хвороби серця, вегето-судинній дистонії, варикозного розширення вен.

При індивідуальній непереносимості продукту від його вживання краще відмовитися. Також воно протипоказано вагітним жінкам та людям, які нещодавно перенесли операцію з трансплантації органу. При зовнішньому застосуванні можливе виникнення алергічної реакції. У цих випадках лікування слід припинити.